CODOH

CODOH - Committee for Open Debate on the Holocaust — Комітет відкритої дискусії з Голокосту. Заснований у 1987 році каліфорнієцем Бредлі Смітом (англ. Bradley R. Smith), колишнім директором Інституту перегляду історії та Марком Вебером[1][2]. Спонсором CODOH був Вільям Каррі[en], підприємець з Небраски, якому належить ідея газетної кампанії Комітету.

CODOH є одним з основних розповсюджувачів літератури із ревізіонізму Голокосту в Сполучених Штатах Америки. CODOH раніше розшифровувався як Комітет відкритої дискусії з Голокосту, але потім назва була змінена на Комітет з відкритого обговорення історії Голокосту.

Історія

Комітет відкритої дискусії з Голокосту (CODOH) і його голова Бредлі Сміт здобули загальнонаціональну популярність в кінці 1991 і початку 1992 років в результаті успішного розміщення реклами, що закликає до відкритої дискусії з питання Голокосту, в студентських газетах кількох великих університетів США[3]. Оголошення про лекції ревізіоністів, розміщалися на правах реклами в університетській пресі[4], шапка тексту оголошень була приблизно наступною: «Історія Голокосту: що в ній не так? Тема для широкої дискусії». Оплачена інформація про лекції CODOH з'явилася в них на видних місцях, тому багато тисяч молодих людей прочитали цю інформацію, почалися дебати всередині університетів, які почасти вихлюпнулись в ті ж університетські багатотиражки, а почасти і в найбільші центральні газети США[5].

Всього такі оголошення про діскусії з Голокосту опублікували близько 70 газет коледжів та університетів[2], але на початку та в середині 1990-х років CODOH продовжує регулярно відправляє тексти оголошень редакторам газет кампусів. Всі ці оголошення передруковані на сайті CODOH Інтернеті.

В першому ж оголошенні Сміта з ознаками довгого есе викладено позиції ревізіоністів, такого як Марк Вебер, щодо "міфу єврейського мила"[2]. В перших широко опублікованих оголошеннях Сміт заявив, що "цифра в 6 мільйонів єврейських смертей безвідповідальне перебільшення, ... і не існувало газових камер у будь-якому таборі в Європі, яка була під німецьким контролем". В цьому оголошенні далі зазначено, що "мета "підрахунків Голокосту", в тому щоб заручитися симпатією світу - і політичної та фінансової підтримки для єврейських потреб, особливо для утворення Держави [Ізраїль]." В іншому раннєму оголошенні CODOH стверджував, що "Меморіальний музей Голокосту США без будь-яких переконливих доказів демонструє вбивства в газових камерах яких не було"[2].

Засмучений високою вартістю цих довгих оголошень, Сміт незабаром зрозумів, можливості Інтернету. Він почав розміщувати невеличкі, недорогі оголошення в шкільних газетах, в яких лише вказує вебсайт CODOH і адреси електронної пошти[2]. Мало того, що ці оголошення коштувати менше грошей, вони також привертали увагу читачів до коротких гасел - "Ігноруй поліції думок" і "Судіть самі".

Реакція ЗМІ

Навіть опоненти ревізіоністів Голокосту визнають[5], що у цілому ж «кампусна» кампанія CODOH не просто досягла своєї мети, але й перевершила її. По-перше, майже половина університетів не закрила перед ним свої двері, по-друге, значною частиною студентства, викладачів і навіть управлінців вона була сприйнята з чималим натхненням, і, по третє, ревізіоністами вперше зацікавилося телебачення США. Полеміка, що розгорілася в результаті цих оголошень, досягла свого піку в 1994 році, коли Бредлі Сміту вдалося просунути тему ревізіонізму Голокосту у випуски новин найбільших американських телеканалів. 20 березня 1994 року програма новин "60 хвилин" на каналі "Сі-Бі-Ес" CBS присвятила ревізіонізму Голокосту окремий сюжет. Потім Сміт, разом з єврейським ревізіоністом Девідом Коулом, взяв участь в шоу Філа Донаг'ю[6].

Щоденна американська газета "New York Times" надрукувала передовицю про рекламну кампанію CODOH і різні реакції на неї в студентських газетах, в якій констатувало: "Заперечення Голокосту може бути колосальною несправедливістю. Однак вимоги про те, щоб його обговорення йшло лише в строго встановлених рамках, можуть бути ще більшою несправедливістю по відношенню до пам'яті жертв"[7].

Інша американська газета "Вашингтон пост" писала[4]: «Але ідея про те, що боротися з цими оголошеннями треба шляхом заборони - погана стратегія. За іронією долі, фраза на самому початку оголошення, по суті справедлива: "Учнів потрібно заохочувати вивчати історію Голокосту так само, як їх заохочують вивчати будь-яку іншу історичну подію"»

Сайт

Комітет відкритих дискусій з Голокосту має власний Інтернет-портал http://www.codoh.com/, який об'єднує:

  • Бібліотеку ревізіоністської літератури, про яку на сайті повідомляється, що вона "включає сотні ключових документів, в тому числі книги-твори з фонду Гермара Рудольфа, кіно-і відео-класику, таку як One Third of the Holocaust, і сотні інших книг, есе, фотографій з кожного аспекту Голокосту для он-лайн шукачів істини з усього світу".
  • Відкритий форум ревізіоністів для дебатів про Голокост,
  • CODOH Watch - Блогосферу для контроверсій Голокосту,
  • Блог Бредлі Сміта,
  • Персональну сторінку ревізіоніста Голокосту доктора Артура Бутца
  • Книжковий інтернет-магазин ревізіоністської літератури,
  • Елі Візель проти світу - "сайт, присвячений викриттю неправдивих свідчень одного з найвідоміших з тих, хто вижив".

Одним з девізів сайту є слова Вольтера "Я не згоден з тим, що ви говорите, але я буду захищати до смерті ваше право сказати це".

CODOH вебсайт сьогодні містить величезну кількість інформації із ревізіонізму Голокосту. Відвідувачі сайту можуть шукати будь-який з більш ніж 1000 окремих документів за допомогою будь-якого з восьми сайту пошукових інструментів, таких як індекс статей за темою і хронологічний список надходжень[2].

Одне ім'я з доказами

У 2008 році CODOH звернувся до Організації Об'єднаних Націй та до ЗМІ Нью-Йорку з проханням надати ім'я однієї людини з доказами, що вона була отруєна газом в Освенцімі[8]. Ця акція, яка була названа «Одне ім'я з доказами» (англ. One Person with Proof) на сайті розглядається як «Проект ЮНЕСКО» (англ. The UNESCO Project)[8] . Бредлі Сміт від імені CODOH стверджує, що з цим "простим і щирим"[8] проханням він раніше звертався[9] до авторитетних вчених та активістів Голокосту, але більше ніж 2.000 американських вчених і дослідників - від Дебори Ліпштадт до Алана Дершовіца, до яких звертались, не відповіли на це питання[8]. Бредлі Сміт з цим питанням звернувся також до директора Центру перспективних досліджень Голокосту Меморіального музею Голокосту в США доктора Пола Шапіро, щоб він забезпчив доказами ім'я однієї людини - однієї з мільйонів, яка була убита в газовій камері в Освенцімі, але той не відповів[8].

До звернення додається адреса електронної пошти, на яку можна надати докази: [email protected].

Примітки

  1. Stephen E Atkins. Holocaust Denial as an International Movement / 320 pages, Publisher: Praeger (April 30, 2009), ISBN 0313345384
  2. а б в г д е Holocaust Denial: Committee for Open Debate on the Holocaust
  3. Smith Steps Up CODOH Ad Campaign (англ.)
  4. а б College Ads and the Holocaust", "[[Washington Post]]", 21 грудня 1991, A18. Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 10 жовтня 2010.
  5. а б Отрицание отрицания или Битва под Аушвицем (рос.)
  6. Mark Weber, "60 Minutes" takes aim at Holocaust revisionism, "Journal of Historical Review" 14(3) (1994) pp. 16-20; Mark Weber, Greg Raven, Bradley Smith's "Campus Project" generates nationwide publicity for Holocaust revisionism, "Journal of Historical Review" 14(4) (1994), pp. 18-24.
  7. Ugly Ideas, and Democracy, "[[New York Times]]", 15 січня 1992 року. Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 10 жовтня 2010.
  8. а б в г д The UNESCO Project. Архів оригіналу за 26 листопада 2010. Процитовано 21 жовтня 2010.
  9. About This Blog. Архів оригіналу за 16 травня 2008. Процитовано 21 жовтня 2010.

Посилання

  • Martin Frost. Holocaust denial
  • Fighting Holocaust Denial in Campus Newspaper Advertisements
  • ЭВОЛЮЦИЯ ЦИФР ХОЛОКОСТА

Див. також

  • п
  • о
  • р
Ревізіоністи та
заперечувачі Голокосту
Махмуд Аббас · Махмуд Ахмадінежад · Фрідріх Берґ · Гаррі Бернс · Удо Валенді · Марк Вебер · Річард Вільямсон · Артур Бутц · Річард Верролл · Роже Гароді · Юрген Граф · Нік Гріффін · Леон Дегрель · Остін Епп · Девід Ірвінг · Роже Доммерг Полакко де Менас · Вілліс Карто · Колін Кінг-Анселл · Тіс Крістоферсен · Фред Лейхтер · Горст Малер · Карло Маттоньо · Жерар Менухін · Клаудіо Моффа · Юрій Мухін · Анатол Петренку · Олег Платонов · Ахмед Рамі · Поль Рассіньє · Франк Ренніке  · Юрген Рігер · Даріуш Ратайчак · Манфред Редер · Отто-Ернст Ремер · Мішель Ренуф · Джордж Лінкольн Рокуелл · Ґермар Рудольф · Бредлі Сміт · Серж Тіон · Річард Верролл · Фредерік Тобен · Дітліб Фельдерер · Робер Форіссон · Гайо Геррманн · Герд Гонсік · Девід Хогган · Ісраель Шамір · Бернгард Шауб · Герберт Швайгер · Вільгельм Штеґліх · Сільвія Штольц · Ернст Цюндель
Організації, видавництваПублікаціїВиданняКонференції
Міжнародна Тегеранська конференція «Огляд голокосту: глобальне бачення» · Міжнародна московська конференція з глобальних проблем всесвітньої історії
Інтернет-сайти