AGILE (супутник)

AGILE (Astro-rivelatore Gamma a Immagini LEggero)

Розташування	запущений з Шрихарикота
Організація	Італійське космічне агентство
Висота	540 км
Довжина хвилі	гамма-діапазон, високо-енергетичний рентген
Збудовано	23 квітня 2007
Перше світло	7 грудня 2007
Стиль телескопа	космічна обсерваторія і колишня сутність^d
Збиральна площа телескопа	1/5 всього неба
Вебсайт	agile.iasf-roma.inaf.it
AGILE у Вікісховищі

AGILE (Astrorivelatore Gamma a Immagini LEggero) — астрономічний супутник Італійського космічного агентства ASI, призначений для спостереження неба в діапазоні енергій від 30 МеВ до 50 ГеВ (високоенергетичні гамма промені) та від 18 і до 60 КеВ (рентгенівські промені високої енергії).

«AGILE» — наукова місія (запропонована ASI в червні 1997 року та обрана вже в грудні цього ж року), яка є результатом співпраці між італійським космічним агентством, національним інститутом астрофізики(INAF), національним інститутом ядерної фізики(INFN), і декілька інших італійських університетів.

Супутник створений ASI на базі платформи MITA. Початкова маса КА 352 кг, габарити 1,675 x 1,689×2,62 м. Вимірювальні прилади AGILE основані на кремнієвому трекері, виробленому в INFN. Трекер складається з різних рівнів вольфраму та кремнієвого гамма-детектору(GRID), в якому можна спостерігати електронно-позитронні траєкторії із яких можемо реконструювати напрям прибуття та енергію падаючого фотону. Прилад дуже компактний та легкий, має великий кут огляду, який охоплює 1/5 всього неба.. Його маса становить всього 130 кг.

Інструменти

GRID (Gamma-Ray Imaging Detector) — видовий гамма-детектор, призначений для виявлення та визначення координат гамма спалахів. Працює в діапазоні енергій частинок від 30 МеВ до 30 ГеВ.
MCAL — міні-калориметр, призначений для виявлення гамма спалахів в діапазоні енергій частинок 0,3-100 МеВ.
Hard X-ray Imager — камера жорсткого рентгенівського діапазону, призначена для визначення спектру гамма-спалахів і отримання їх зображення в рентгенівському діапазоні 15-45 кэВ.

Інноваційні можливості AGILE

велике поле огляду, як для телескопу працюючого в рентгенівському та гамма діапазонах
час простою 200 мікросекунд, часу детектування кожного фотону вимірюється з точністю до 2 мікросекунд
отримуються якісні зображення в діапазоні енергій від 100 МеВ до 50 ГеВ, що при енергіях вище 300 МеВ дозволяє позиціювати джерело з похибкою в діапазоні між 2 та 6- кутовими мінутами дуги. Хороша чутливість до фотонів з енергіями від 30 до 100 МеВ, які захоплені ефективною площею більше 200 см2
дуже швидка відповідь на перехідні явища в гамма-діапазоні та гамма-спалахи, отримані програмами аналізу та координація зі спостереженнями з Землі та інших супутників
точна локалізація (2-3 мінути дуги) для гамма-спалахів та інших нестаціонарних процесів
здатність контролювати небо на великому масштабі часу, щоб краще дослідити можливі зміни потоку від рентгенівських та гамма джерел

Місія

Супутник запущений 23 квітня 2007 року і виведений на кругову екваторіальну орбіту на висоті 540 км з нахилом 2,3 ° за допомогою ракети-носія PSLV-С8, яка стартувала з індійського космодрому Шрихарикота, перший запуск якої був проведений в 1994 р. Даний проект став першим комерційним пуском ракети-носія PSLV. Індійська організація космічних досліджень отримала за цей пуск 11 мільйонів доларів. Космічний апарат призначений для збору інформації про походження Всесвіту. Після 6 місяців, призначених для контролю орбіти та калібровки на джерела, спостереження почались 7 грудня 2007 року з послідовністю прицілювання, тривалістю близько одного тижня.AGILE працював так до квітня 2009 року, та після відмови системи інерційного стеження, супутник увійшов в режим «Sun Pointing Spinning». Кожен день супутник опрацьовую велику частину неба. Цей режим є оптимальним для вивчення змінних небесних джерел.

На даному етапі AGILE співпрацює одночасно з супутником FERMI, у якого на борту більше техніки для сканування неба. Зокрема, одночасне використання двох супутників дозволяє краще вивчити такі змінні процеси та об'єкти як гамма-спалахи, квазари, нейтронні зорі, і особливо дає виграш у виявлення деяких з джерел гамма-випромінювання, які ще не мають аналога в інших довжинах хвиль. Спостереження AGILE мають особливе значення, коли вони вставляються в глобальне бачення поведінки небесних джерел при різних довжинах хвиль.

Найбільш важливі відкриття AGILE

Потужні спалахи Крабоподібної туманності

Обговорювана туманність розташована в сузір'ї Тільця на відстані близько 6500 світлових років від Сонця. Причиною її появи став спалах наднової, яка спостерігалася з Землі в 1054 році. У центральній області туманності знаходиться нейтронна зірка, яка збереглася після вибуху і швидко обертається — пульсар PSR B0531 +21. За одну секунду він встигає зробити відразу 30 обертів.

Якщо подумки виключити регулярність посилають імпульсів PSR B0531 +21, Крабоподібна туманність, як вважалося, буде практично постійним джерелом випромінювання високої енергії. Нещодавно, однак, були опубліковані, зібрані декількома орбітальними обсерваторіями («Фермі», Swift, RXTE), свідоцтва зміни її яскравості в рентгенівському діапазоні. Нові, надзвичайно потужні спалахи космічні апарати виявили близько місяця тому, 12 і 16 квітня 2011 року. «Настільки сильних викидів ми ніколи раніше не бачили», — зізнається співробітниця Центру космічних польотів Годдарда Еліс Хардінг (Alice Harding). Дійсно, вимірювання AGILE показали, що загальний (враховує внесок пульсара і туманності) потік гамма-випромінювання з енергією, що перевищує 100 МеВ, 16 квітня становив (19,6 ± 3,7) • 10-6 фотонів/см2/с, а розраховане за результатами тривалих спостережень середнє його значення дорівнює (2,20 ± 0,15) • 10-6 фотонів/см2/с. Вересневий спалах 2010 року добрався «всього лише» до 5 • 10-6 фотонів/см2/с.

Передбачається, що високоенергетичне гамма-випромінювання Крабоподібної туманності має синхротронну природу, тобто випускається електронами, які рухаються по викривленим траєкторіям магнітних полів з релятивістськими швидкостями. Відповідні фотонам квітневих спалахів, електрони повинні мати воістину величезну енергію, і пояснити, як саме вони її придбали, досить складно. Свої припущення теоретики, втім, вже висловили: на початку травня на сайт ArXiv був викладений препринт, автори якого, фізики з Колорадського університету, вважають магнітне перез'єднання основною умовою несподіваного зростання енергії частинок в Туманності.

Потужні змінні сигнали від Cygnus X-3

Лебідь Х-3 двійкова система і це досить особливе явище. Масивна зірка в кілька сонячних мас викидає інтенсивні потоки газу, частина якого залишається в пастці гравітаційного поля компактного об'єкта — нейтронної зірки, або чорної діри.

З цієї причини, Лебідь Х-3 (його в деяких наукових джерелах називають мікроквазар) є для астрономів одним з найпривабливіших об'єктів в нашій галактиці. Завдяки його дослідженням можна отримати основну інформацію про діяльність подібних величезних «машин» важкості. Протягом десятиліть спостережень, Лебідь Х-3 завжди виявляв дивну поведінку, пов'язану з високою енергією і часто суперечливими даними. Спеціальні кампанії спостережень за сузір'ям були розпочаті в 2007 році за допомогою супутника AGILE, який дозволив виявити протягом перших кількох епізодів спостереження дуже інтенсивні гамма-випромінювання. З ростом даних, дослідження показало, що це повторювані явища. Гамма-випромінювання, а потім потужне прискорення частинок, не проводиться випадковим чином, або під час і після формування радіосигналів, а відбувається все це на першому, самому ранньому етапі.

Дослідження, результати якого були опубліковані в авторитетному науковому журналі «Nature», показують регулярність поведінки, в яких найбільш інтенсивні гамма-випромінювання відбуваються тільки в особливих умовах, або всередині джерел, які повторюються протягом довгого часу, хоча ніякого конкретного періоду не існує. Спостереження цього явища становить великий інтерес для астрофізики, оскільки він вказує, що є основний механізм, який управляє явищами високих енергій. Завдяки роботі двох супутників, італійського AGILE ASI і NASA FERMI, доводять, що мікроквазар X-3, володіє деякими властивостями невеликої чорної діри. Лебідь Х-3 є першим прикладом галактичних квазарів, які вимірюються з високою точністю.

Посилання

https://web.archive.org/web/20130117043510/http://www.iasfbo.inaf.it/space/agile/
http://agile.rm.iasf.cnr.it/ [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]

Космічні телескопи

Діючі

Радіо та мікрохвильове випромінювання	NCLE (з 2018) Solar Orbiter (з 2020) STEREO (з 2006) Wind(інші мови) (з 1994) Цюецяо (з 2018) Цюецяо-2^[en] (з 2024)
Інфрачервоне світло	Джеймс Вебб (з 2022) Odin (з 2001) SOLAR (з 2008) 2-га місія WISE (з 2013)
Оптичні	Aoi (з 2018) Astrosat (since 2015) Сузір'я BRITE (з 2013) CHASE (з 2021) DSCOVR (з 2015) Gaia (з 2013) HiRISE (з 2005) Hinode (Solar-B) (з 2006) NEOSSat (з 2013) Odin (з 2001) SDO (з 2010) SOHO (з 1995) SOLAR (з 2008) Swift (з 2004) TESS (з 2018) Габбл (з 1990) Евклід (з 2023) Хаябуса-2 (з 2014) Хеопс (з 2019)
Ультрафіолетове випромінювання	ASO-S (з 2022) Astrosat (з 2015) Hibari (з 2021) Hinode (Solar-B) (з 2006) IRIS (з 2013) SDO (з 2010) SOHO (з 1995) SOLAR (з 2008) Solar Orbiter (з 2020) STEREO (з 2006) Swift (з 2004) Адітья-L1 (з 2023)
Рентгенівське та гамма-випромінювання	AGILE (з 2007) CALET (з 2015) DAMPE (з 2015) HXMT (Insight) (з 2017) INTEGRAL (з 2002) Fermi (з 2008) GECAM (з 2020) IXPE (з 2021) Swift (з 2004) Max Valier (з 2017) MAXI (з 2009) MinXSS-2 (з 2018) NICER (з 2017) NuSTAR (з 2012) LEIA (з 2022) XRISM (з 2023) XPoSat (з 2024) XMM-Newton (з 1999) Зонд Ейнштейна (з 2024) Спектр-РГ (з 2019) Чандра (з 1999)
Інше	ACE (з 1997) AMS-02 (з 2011) CALET (з 2015) DAMPE (з 2015) IBEX (з 2008) МКС-CREAM (з 2017) Mini-EUSO (з 2019) SOHO (з 1995) Solar Orbiter (з 2020) STEREO (з 2006)

TUGSAT-1
UniBRITE-1

Заплановані

Громадський космічний телескоп (2021)

LiteBIRD (2032)

Нано-Жасмин (2021)

JEM-EUSO (2021)

Спектр-УФ (2021)

SVOM (2021)

Solar-C (2023)

SPHEREx (2023)

WFIRST (2025)

PLATO (2026)

ATHENA^[en] (2031)

eLISA (2034)

Запропоновані

ATLAST
LUVOIR (~2039)
HDST
EXCEDE
Fresnel Imager
FOCAL
LiteBIRD
NEOCam
Місія Нові Світи
SPICA
THEIA

Минулі

Akari (Astro-F) (2006–2011)
ALEXIS (1993–2005)
Alouette 1 (1962-1972)
Ariel 1 (1962)
Ariel 2 (1964)
Ariel 3 (1967-1969)
Ariel 4 (1971-1972)
Ariel 5 (1974-1980)
Ariel 6 (1979-1982)
ASTERIA (2017-2019)
ASCA (Astro-D) (1993–2000)
Astro-1 (1990) (BBXRT
HUT)
Astro-2 (HUT) (1995)
Astron (1983–1989)
ANS (1974–1976)
ATM (1973-1974)
BeppoSAX (1996–2003)
CHIPSat (2003–2008)
CoRoT (2006–2013)
Cos-B (1975–1982)
COBE (1989–1993)
CXBN-2 (2017-2019)
DXS (1993)
EPOXI (2010)
EXOSAT (1983–1986)
Explorer 11 (1961)
EUVE (1992–2001)
FUSE (1999–2007)
Квант-1 (1987–2001)
GALEX (2003–2013)
Гамма (1990–1992)
Ginga (Astro-C) (1987–1991)
Гранат (1989–1998)
Hakucho (CORSA-ｂ) (1979–1985)
HALCA (MUSES-B) (1997–2005)
HEAO-1 (1977–1979)
Гершель (2009–2013)
Hinotori (Astro-A) (1981–1991)
Hisaki (SPRINT-A)^[en] (2013–2023)
HEAO-2 (1978–1982)
HEAO-3 (1979–1981)
HETE 2 (2000–2007?)
Гіппаркос (1989–1993)
IRTS (1995-1996)
IUE (1978–1996)
IRAS (1983)
ISO (1996–1998)
IXAE (1996–2004)
Кеплер (2009-2018)
Комптон (1991–2000)
Кристал (1990–2001)
LEGRI (1997–2002)
LISA Pathfinder (2015–2017)
MOST (2003–2019)
MSX^[en] (1996–1997)
Михайло Ломоносов (2016-2018)
OAO-2 (1968–1973)
OAO-3 (Коперник) (1972–1981)
Орбітальна сонячна обсерваторія
- ОСО 1 (1962–1981)
- ОСО 2 (1965–1989)
- ОСО 3 (1967–1982)
- ОСО 4 (1967–1982)
- ОСО 5 (1969–1984)
- ОСО 6 (1969–1981)
- ОСО 7 (1971–1974)
- ОСО 8 (1975–1986)
Orion 1 (1971)
Orion 2 (1973)
PAMELA (2006-2016)
PicSat (2018)
Планк (2009–2013)
РЕЛІКТ-1 (1983–1984)
RHESSI (2002–2018)
ROSAT (1990–1999)
RXTE (1995–2012)
Радіоастрон (2011–2019)
SAMPEX (1992–2004)
SAS-B (1972–1973)
SAS-C (1975–1979)
Solwind (1979-1985)
Спітцер (2003–2020)
Suzaku (Astro-EII) (2005-2015)
Taiyo (1975–1980)
Tenma (Astro-B) (1983–1985)
UHURU (1970–1973)
Венгард-3 (1959)
WMAP (2001–2010)
1-ша місія WISE (2009–2011)
Yokoh (Solar-A) (1991–2001)