Чумний бунт у Севастополі (1830)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Севастопольське повстання.

Чумний бунт у Севастополі — народне повстання 3 (15) червня 1830 року в Севастополі, спровоковане карантинними заходами проти поширення епідемії чуми.

Передумови повстання

У 1828 році на півдні імперії в Криму почалася епідемія чуми. Враховуючи, що Російська Імперія в цей час вела війну з Туреччиною, а також стратегічну важливість Севастополя, в місті був введений карантин. У місті чуми не було, тому карантин був швидше профілактичним заходом.

У травні 1828 року навколо міста було встановлено карантинне оточення. Увесь рух з міста і в місто відбувався через спеціально влаштовані застави. Улітку 1829 року карантин був посилений, кожен, хто проїжджав, повинен був перебувати 2—3 тижні в карантинній зоні, усі підозрілі хворі в місті підлягали ізоляції. Через це місцеві селяни намагалися утримуватися від поїздок в місто.

Продовольче постачання виявилося монополізованим карантинними чиновниками, що сприяло великій кількості зловживань. У місті швидко виник дефіцит продовольства. Продовольство, що поставлялося гарнізону, жителям, хворим в ізоляторах було недостатнім і поганої якості, що сприяло розвитку хвороб і росту смертності. Найбільш страждали від карантину бідні райони міста, в яких сильно погіршала гігієнічна обстановка і зросла кількість хворих.

Ситуація в Севастополі загострилася настільки, що з Петербургу була прислана комісія на чолі з Римським-Корсаковим для розслідування ситуації. Розслідування виявило масові зловживання, проте з Петербургу поступило розпорядження припинити всякі розслідування діяльності інтендантів. У листопаді 1829 року комісія завершила роботу.

Повстання

У березні 1830 року карантин був посилений, і жителям заборонили покидати будинки. Заборона була знята в травні, але в найбіднішій Корабельній слободі карантин був продовжений на 7 днів. Проте після 7 днів жителів слободи було наказано вивести за місто і продовжити карантин на два тижні. Це викликало обурення серед жителів слободи, а також матросів, що мали там рідних і знайомих. Населення відмовилося виконувати розпорядження незважаючи на умовляння контр-адмірала І. С. Скаловського і протопопа Софронія Гаврилова.

Карантинне оточення слободи було посилене двома батальйонами піхоти. Доведені до відчаю жителі готувалися до озброєної відсічі, були сформовані озброєні групи під керівництвом відставних військових. Солдати оточення і багато офіцерів співчували жителям. Обидві сторони утримувалися від початку бойових дій, які могли підірвати ситуацію в місті і на флоті.

3 червня військовий губернатор Микола Столипін, дід Михайла Лермонтова по материнській лінії, враховуючи надзвичайну ситуацію в місті посилив караули на вулицях і охорону губернаторського будинку. Ці заходи обурили севастопольців, які натовпами рушили до будинку губернатора й адміралтейства. Губернатор був убитий натовпом. До повсталих приєдналися матроси. Частина повсталих пішла на зняття карантинного оточення на Корабельній слободі, солдати атаковані з двох сторін, приєдналися до повсталих.

До 22 годин місто було в руках повсталих, поліція втекла з міста, а гарнізон відмовився придушувати бунт. Натовп бив «чумних» чиновників і офіцерів вимагаючи від них розписки, що чуми в місті немає, громили їхні будинки та квартири.

Досягнення повстанців

4 червня комендант міста, що виконував після загибелі Столипіна обов'язок військового губернатора, Турчанінов під тиском повсталих видав наказ про припинення карантину:

Оголошую усім жителям міста Севастополя, що внутрішня карантинна лінія в місті знята, жителі мають безперешкодне спілкування між собою, в церквах дозволяється богослужіння, і ланцюг навколо міста від нинішніх меж перенесений далі на дві версти

Придушення повстання

Тим часом влада стягнула до міста частини 12-ї дивізії генерала Тимофєєва, які увійшли до міста 7 червня. Слідча комісія під керівництвом генерал-губернатора Новоросії і Бессарабії М. С. Воронцова розглянула справи близько 6000 людей. Було страчено 7 осіб, які очолили повстання, близько 1000 городян і матросів відправлені на каторжні роботи. Близько 4200 цивільних осіб було депортовано в інші міста. Офіцери отримали дисциплінарні покарання.

Посилання

  • Чумний бунт у Севастополі
  • п
  • о
  • р
Змови, повстання та протести в Україні (з XV ст.)
XV ст.
Бакотське повстання (1431–1434) • Повстання Лева (1457) • Змова князів (1481) • Повстання Мухи (1490—1492)
XVI ст.XVII ст.XVIII ст.
Повстання Палія (1702—1704) • Гайдамацькі повстання (1734, 1750) • Кліщинське повстання (1767—1770) • Повстання в Запорізькій Січі (1768) • Коліївщина (1768—1769) • Турбаївське повстання (1789—1793) • Повстання Деніски (1797)
XIX ст.
Повстання бузьких козаків (1817—1818) • Чугуївське повстання (1819) • Повстання Чернігівського полку (1826) • Шебелинське повстання (1829) • Чумний бунт у Севастополі (1830) • Листопадове повстання у Правобережній Україні (1830—1831) • Галицьке повстання (1846) • Революція в Галичині (1848) • Львівське повстання (1848)Київська козаччина (1855) • Січневе повстання на Правобережній Україні (1863—1864) • Чигиринська змова (1877) • Страйк робітників Альбертівського рудника (1895)
XX ст.
Чечелівська республіка (1905) • Шулявська республіка (1905) • Дебальцевське збройне повстання (1905) • Повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський» (1905) • Повстанський рух у Старобільському повіті (1917—1921) • Жовтневе повстання у Києві (1917) • Листопадове повстання у Києві (1917) • Січневе повстання у Києві (1918) • Антигетьманське повстання (1918) • Бердянське повстання (1918) • Таращанське повстання (1918) • Махновський рух (1918—1921) • Хотинське повстання (1919) • Васильківське повстання (1919) • Куренівське повстання (1919) • Григор'ївське повстання (1919) Баштанська республікаХолодноярська республіка (1919—1922) • Зазимське повстання (1920) • Бориспільське повстання (1920) • Легедзинське повстання (1920) • Медвинське повстання (1920—1921) • Ямпільське повстання (1921) • Татарбунарське повстання (1924) • Батятицькі страйки (1928—1929) • Павлоградське повстання (1930) • Повстання селян Шепетівської округи (1930) • Драбівське повстання (1931) • Ліське повстання (1932) • Чортківське повстання (1939) • УПА (1943—1954) • Заворушення в Одесі (1960) • Бунт у Кривому Розі (1963) Масові заворушення у Дніпродзержинську (1972) • Страйки шахтарів Донбасу (1989—1990) • Революція на граніті (1990) • Похорон патріарха Володимира (1995) • Україна без Кучми (2000—2001)
XXI ст.
Україна без Кучми (2000—2001) • Повстань, Україно! (2002—2003) • Помаранчева революція (2004) • Пам'ятай про газ… (2005—2006, 2009) • АнтиТабачна кампанія (2010—2012) • Протести за право на мирні зібрання в Україні (2010—2013) • Ні поліцейській державі (2010) • Займіться ділом, а не язиком! (2010—2012) (Помста за розкол країни (2012)) • Податковий майдан (2010) • Проти деградації освіти (2011—2013) (Кампанія на захист ЗНО (2013)) • Україна проти Януковича (2012) • Вставай, Україно! (2013) • Протести у Врадіївці (2013) • Не купуй російське! (з 2013) (Бойкот російського кіно (з 2014)) • Євромайдан / Революція гідності (2013—2014) • Тарифний Майдан (2015) • Акції за прискорення реформ (2017—2018) • Акції протесту, пов'язані з темою убивства Михайла Медведєва (2016) • Протести євробляхарів (2018) • Шкільний страйк заради клімату (2019) • Червоні лінії (2019) • Протести через вбивство Кирила Тлявова (2019) • «Аваков — чорт» (2019—2021) • Ні капітуляції! (2019—2020) • Ні - продажу землі (2019—2020) • #SaveФОП (2019—2021) • Тарифний Майдан (2021) • Протести проти вакцинації (2021) • Гроші на ЗСУ (2023)