Карл I Анжуйський

Карл I Анжуйський фр. Charles Ier de Sicile
Король Неаполю
1282 — 7 січня 1285
Наступник:	Карл ІІ Анжуйський
Король Сицилії
6 січня 1266 — 1282
Коронація:	6 січня 1266
Попередник:	Манфред Гогенштауфен
Наступник:	Педро III Великий
Король Єрусалиму
18 березня 1278 — 7 січня 1285
Коронація:	18 березня 1278
Попередник:	Гуго III де Лузіньян
Наступник:	Генріх II і Карл II[1]
Король Албанії
1272 — 7 січня 1285
Коронація:	1272
Наступник:	Карл ІІ Анжуйський
Князь Ахейський
1272 — 7 січня 1285
Коронація:	1272
Попередник:	Гільйом II де Віллардуен
Наступник:	Карл ІІ Анжуйський
Граф Анжу і Мену
1246 — 7 січня 1285
Коронація:	1246
Попередник:	Жан
Наступник:	Карл ІІ Анжуйський
Граф Провансу та Форкалькьє
1246 — 7 січня 1285
Коронація:	1246
Попередник:	Раймунд Беренгер IV
Наступник:	Карл ІІ Анжуйський
Народження:	21 березня 1226(1226-03-21) або 1226 Париж, Французьке королівство
Смерть:	7 січня 1285 або 1285 Фоджа, Апулія, Італія
Поховання:	Абатство Сен-Дені
Країна:	Франція
Рід:	Анжуйська династія Капетингів
Батько:	Людовик VIII Лев, король Франції
Мати:	Бланка Кастильська
Шлюб:	1 Беатриса (графиня Провансу) 2 Маргарита I (графиня Тоннерру)
Діти:	від 1-го шлюбу: сини: Людовик, Карл II, Філіп, Роберт доньки: Бланка, Беатрис, Ізабелла від 2-го шлюбу: донька: Маргарита
Медіафайли у Вікісховищі

Карл I Анжуйський (фр. Charles d'Anjou, 21 березня 1227^[2] — 7 січня 1285, Фоджа) — засновник Анжу-Сицилійської династії, король Сицилії в 1266—1282, Неаполя з 1266, граф Анжу і Мену з 1246, граф Провансу і Форкальк'є з 1246, титулярний король Єрусалиму з 1277, король Албанії з 1272, князь Ахейський з 1278^[3]. Син французького короля Людовика VIII, брат Людовика IX.

Папство довго конфліктувало з німецьким імператорським домом Гогенштауфенів через їхнє правління в Південній Італії. Після того, як поширилися чутки про смерть у Німеччині Конрадіна, законного нащадка Фрідріха II, знать та представники міст Сицилійського королівства (яке включало Сицилію та Південну Італію) запросили стати новим королем його незаконнонародженого брата Манфреда. Коронація відбулася 10 серпня 1258 року в Палермо. Втім, папа Олександр IV (1254—1261) не визнав його королем. В свою чергу, папа Урбан IV (1261—1264) вирішив відібрати у нього королівство і в 1263 році уклав таємний договір з Карлом Анжуйським, пообіцявши йому сицилійський трон^[4]. Після смерті Папи Урбана в жовтні 1264 року Папа Климент IV продовжував підтримувати Карла як і його попередник.

Карл з частиною своїх військ прибув до Риму в травні 1265 року, і був змушений тимчасово зупинитись в очікуванні надходження фінансування для подальших військових операцій. В січні 1266 року основна армія Карла перетнула Альпи. Манфред очікував супротивника на сильній позиції через річку Калор, яку можна було перетнути лише одним мостом.

Вирішальна битва при Беневенто почалася вранці 26 лютого 1266 року і закінчилась розгромною поразкою Манфреда, який сам загинув під час битви^[5]. Знищення армії Манфреда означало крах правління Гогенштауфенів в Італії. Решту Сицилійського королівства було завойовано Карлом майже без опору. Оселившись у своєму новому королівстві, Карл чекав приходу Конрадіна, останньої надії Гогенштауфенів, у 1268 році, і зустрів його в битві при Тальякоццо .

На згадку про битву поблизу Аквіли, де він переміг і взяв у полон короля Конрадіна, того ж 1268 року король Карло І заснував Орден Півмісяця.

Потребуючи грошей для змінення своєї влади, Карл I першим в історії середньовічної Європи наважився запровадити податок на сіль — який отримав назву «габелла» (від арабського «кабала» — «стягнення, податкове зобов'язання») або ж «габель». Як наслідок в Сицилії проти володаря спалахнуло відкрите повстання — відоме під назвою «сицилійська вечірня». Зрештою, податок довелося скасувати^[6].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карл I Анжуйський

• Jerusalem Kings. Foundation for Medieval Genealogy. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 27 квітня 2020.